Сайт працює у тестовому режимі. Стара версія сайту доступна за посиланням old.zt-rada.gov.ua

Вшануймо пам’ять Героїв! Цього дня 3 роки тому загинули Сергій Порозінський та Сергій Хаустович

09.02.2018
Вшануймо пам’ять Героїв! Цього дня 3 роки тому  загинули Сергій Порозінський  та Сергій Хаустович

10 лютого 2015 року в зоні АТО загинули Сергій Порозінський та Сергій Хаустович.

Сергій Вікторович Порозінський народився 6 вересня 1985 року. Сергій ріс цікавою дитиною: був уважним і допитливим, змалечку мав власну думку і намагався її відстоювати і, разом з тим, був дуже вразливим. А ще Сергійка дуже любили дівчатка, він не ображав їх, дружив з ними. У старшому віці учень запам’ятався шкільним активістом: із задоволенням брав участь у різних шкільних заходах у той час, коли інші діти частенько відмовлялися. Після закінчення школи Сергій вступив на навчання до Житомирського політехнічного університету за спеціальністю «Гірнича справа», закінчив навчання і зрозумів, що обрана професія не є його покликанням. Вихований у сім’ї військового, хлопець відчув потребу продовжити справу батька – служити Вітчизні. У 2007 році розпочалася військова служба за контрактом: спочатку ДПСУ в/ч 1495, з 2011 року – на кордоні у Північно-територіальному управлінні прикордонної служби. Під час служби Сергій брав активну участь у спортивних змаганнях між   військовими частинами з силових видів спорту і завжди посідав призові місця.

Через два роки Сергій уклав контракт про проходження служби в 95-й окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних сил України. Саме в її складі Сергій без вагань став на захист суверенітету і цілісності держави на сході країни. Рідним запам’яталися його слова: «Хто, як не ми, захистимо нашу землю». На той час у Сергія вже склалася сім’я, для якої він назавжди залишиться люблячим ніжним чоловіком та турботливим і відповідальним батьком.

Як згадує Ірина, їх кохання розпочалося з першого погляду, Сергій при першій зустрічі сказав дівчині, що вона буде його дружиною, все так і сталося. Його радістю і сонечком була до нечка Кароліна. Рішучий, наполегливий, упевнений, сміливий, Сергій і захоплення мав відповідне: техніка та швидкість. Мріяв про потужне швидкісне авто.

Загинув Сергій Вікторович Порозінський 10 лютого 2015 року в районі с. Спартак Ясинуватського району Донецької області під час танкового обстрілу. Залишилися незавершені справи, змучені болем утрати батьки, донечка… і ми – вся Україна.

Орденом «За мужність» ІІІ ступеня Сергія Порозінського було нагороджено посмертно.

Сергій Олегович Хаустович народився 4 квітня 1980 року.

Дитинство Сергія Хаустовича проходило у військових гарнізонах від Приморського краю, Крайньої Півночі до Прибалтики, де за призначенням проходив службу його батько Олег Аркадійович, військовий лікар. Хлопчик повністю пройнявся духом життя  військових містечок: любив спостерігати  за солдатами, знав їх розпорядок дня, дуже радів, коли вояки пригощали маленького друга справжньою солдатською кашею. Тому не дивно, що змалечку Сергій уже точно знав, ким він буде у дорослому житті – тільки військовим, офіцером. Батько, який був величезним авторитетом для сина, згадує, з якою гордістю маленький Сергійко одягав військову форму, пошиту саме для нього. Для досягнення своєї мети хлопчик сам перед собою виставив вимоги щодо дисципліни, навчання; ігри вибирав серйозні та корисні: шахи, конструктори, футбол, хокей; навіть якось за відмінну гру хокейним воротарем був нагороджений путівкою до моря.

Після школи Сергій навчався в Агротехнічному коледжі, але своїй мрії про військову службу не зраджував – паралельно відвідував навчання у ДТСААФ (Добровільне товариство сприяння армії та флоту). До армії Сергій був призваним уже в якості водія-механіка. Служив у прикордонних військах у різних регіонах, закінчив службу у полку зв’язку Прикордонних військ у м. Києві.

В Україні Сергій знайшов свою долю, одружився, у м. Радомишлі Житомирської області працював водієм пожежної частини, а з 2013 року став контрактником у військовій частині. Зразковий сім’янин, найдобріший батько, вчив і свою дитину бути доброю: сам міг принести додому кота-безхатька або собаку, купував кроликів та інших домашніх тваринок. Але справжнім захопленням Сергія були коні, він колись у дитинстві полюбив їх за розум і красу, навчився гарно триматися у сідлі і серед  ровесників був кращим вершником.

Світлою, доброю та гарною людиною запам’ятався Сергій рідним, близьким, друзям і всім, хто його знав. Сергій Олегович Хаустович загинув 10 лютого 2015 року під час обстрілу російськими бойовиками аеродрому міста Краматорська Донецької області.

Орденом «За мужність» ІІІ ступеня Сергія Хаустовича було нагороджено посмертно.

Залишилися нездійснені мрії, нереалізовані плани, і залишилися ми – люди, щоб жити далі, бути гідними пам’яті Героя.