Рудий Віталій Валентинович народився 31 серпня 1984 року у смт. Головино Черняхівського р-ну. Так склалося, що Віталій у сім’ї був єдиним чоловіком, і вже з дитинства мама та старша сестра бачили в ньому чоловічу підтримку: намагався брати на себе важку роботу по господарству, хоч і був молодшим; завжди захищав сестру; на знак любові і поваги дарував мамі квіти. І виріс Віталій із справжнім чоловічим характером, не любив та уникав конфліктів, допомагав усім, хто потребував допомоги, піклувався про рідних, ніколи нічого ні в кого не просив, був самодостатнім. Дуже любив рідний край та природу: одним з улюблених занять влітку були походи до лісу по чорниці та гриби. Мабуть, тому після закінчення 9 класу Головинської середньої школи Віталій не поїхав з рідного села і вступив на навчання до Головинського професійно-технічного училища, отримав спеціальність «Машиніст-автодорожник». У 2003 році був призваний до лав української армії, потрапив у війська Міністерства внутрішніх справ. Службу проходив у спортивній роті, ще вчився на кінолога, бо змалку любив тварин, особливо собак.
Після армії пов’язав свою долю з міліцією, закінчив школу міліції, працював у м. Києві в охороні столичного метро, далі – у Державній службі охорони банків. У житті Віталія був випадок нападу на банк і поранення.
У 2011 році в особистому житті сталася гарна подія – Віталій одружився. Сім’я переїхала ближче до рідного села Віталія і оселилася у районному центрі Черняхів. Через рік у сім’ї народився син Єгор. Дружина Леся згадує щасливі сімейні миті: як чоловік допомагав їй з маленьким сином, ніколи не розмежовував жіночу і чоловічу роботу, любив влаштовувати сімейні свята. Взагалі, Віталій був бажаним гостем на святах у родичів і багаточисленних друзів, бо всі любили його за щирість, доброту та щедрість, усі згадують його гостинність та приязність до людей.
Призваний до військової служби під час чергової мобілізації у зв’язку з подіями на сході України у березні 2014 року, Віталій, вірний присязі, без вагань став до лав захисників Вітчизни. У складі військової частини 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних сил України був направлений у Донецьку область для участі в антитерористичній операції. Три місяці на передовій у протистоянні з ворогом, три місяці у хвилюванні, молитвах та чеканні вдома. Не дочекалися…
13 травня 2014 року на околиці с. Октябрське Слов’янського району Донецької області під час руху колона десантників, що супроводжувала розрахунки 82-мм мінометів та продовольство на блокпости, була обстріляна терористами із заздалегідь підготовленої засідки.
Перша граната з РПГ влучила у головний БТР-80, який вже заїхав на міст. Він зупинився, перекривши дорогу іншим машинам. Одночасно нападниками був відкритий шквальний вогонь зі стрілецької зброї. Другий БТР в'їхав у головний, зіштовхнув його вліво і розблокував дорогу. Однак у нього також влучила граната, прямо в моторний відсік, і проїхавши ще метрів 20 машина зупинилася. Під шквальним вогнем опинилися й вантажівки, одна з них повністю згоріла. Сержант, командир відділення Віталій Валентинович Рудий був поранений у живіт, помер на мосту.
Маленький Єгор з мамою нині проживають у місті Житомирі. Все було би добре, ось тільки чому так довго не приходить ТАТО?.. Зростай, хлопчику, щасливим, про це так мріяв твій ТАТУСЬ.
За виявлений героїзм Віталія нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
