Славіцький Олег Вікторович
народився 9 серпня 1975 року в селі
Миньківці на Київщині. Навчався в Малолисовецькій восьмирічній школі. Після закінчення школи вступив до Сквирського ПТУ № 29 на тракториста. Навчання закінчив, але за спеціальністю не працював. Пішов до армії. Після повернення з армії зустрів свою половинку і в 1995 році одружився та разом із сім'єю оселився на Житомирщині в селі
ЗорянеРужинського району. Тривалий час працював у будівельній бригаді СФГ імені Мічуріна.
Дружина Славіцька Світлана Василівна згадує Олега як дуже жартівливого, веселого чоловіка. Він жив своєю сім’єю, її добробутом, прикладав усіх зусиль для створення комфорту та затишку. Олег був хорошим батьком сину і донечці, турботливим, люблячим чоловіком. Олег Вікторович гарно ставився до людей, всім завжди допомагав, підтримував, що й сам отримував у відповідь.
З початком
російської збройної агресії проти України мобілізований до лав Збройних сил України. З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на Сході України, захищаючи цілісність та суверенітет держави. Служив стрільцем-номером обслуги аеромобільно-десантного взводу 4-ї аеромобільно-десантної роти 2-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1910, місто Житомир).
Загинув у бою з російськими терористами 13 травня 2014 року під час виконання бойового завдання під м. Краматорськ. О 12:30 на мосту біля дамби на околиці села
Маячка (на той час — Октябрське) Слов'янського району, що за 20 км від
Краматорська, під час супроводження на блок-пости розрахунків 82-мм мінометів та продовольства військова колона була обстріляна терористами з гранатометів та стрілецької зброї. Першим ударом було підбито головний БТР-80, який вже заїхав на міст. Терористи поцілили з РПГ у двигун другого БТРа, один з автомобілів ГАЗ-66 повністю згорів. В бою при відбитті нападу загинуло 5 десантників, серед яких сержант Олег Вікторович Славіцький. У бою він дістав тяжке поранення, помер в гелікоптері під час медичної евакуації до Харкова. У Героя залишилися дружина та двоє дітей, які на даний час проживають у місті Житомирі.
19 липня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
