Офіційний веб-сайт Житомирської міської ради
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду…
(Оксана Максимишин-Корабель)
Євдощук Олексій Олександрович народився у м.Житомирі 10 квітня 1985 року. Навчався у Житомирській ЗОШ №32, а старші класи закінчував в с.Студениця Коростишівського р-ну. Після закінчення школи був призваний на військову службу до 95-ї аеромобільної бригади.
Олексій був доброзичливою, відкритою людиною. Зі слів дружини, з якою познайомився у 2013 році, він завжди говорив те, що думав. Також близькі зазначають, що молодий чоловік дуже любив тварин, особливо котів (часто приносив їх додому). У сім’ї Олексій Олександрович був добрим, люблячим чоловіком, любив дітей. Був дуже щасливим, коли народився син. Зі спогадів дружини: «Завжди такий мужній, навіть плакав від щастя».
Коли в Україні почалася війна, Олексій не міг сидіти вдома і вирішив йти боронити країну, тим паче, що боронив країну його батько, також військовий. Ніхто не міг вплинути на його рішення, навіть дружина, яка чекала дитину.
У грудні 2014 року Олексій відбув в зону проведення АТО. Брав участь в боях на Донеччині (аеропорт, Слов'янськ, Авдіївка, Дебальцеве).
Олексій дуже любив свою сім'ю. Намагався телефонувати як можна частіше, сумував через те, що син росте, а він цього не бачить. В свій останній приїзд додому Олексій Олександрович сказав, ніби щось передчуваючи:"Якщо зі мною щось трапиться, похороніть мене біля дідуся". 16 травня 2016 року Герой зателефонував з радісною звісткою про те, що скоро буде вдома. Але так сталось, що Олексій більше не приїхав додому... Так і не побачив сина Назара... Євдощук Олексій Олександрович вижив у «гарячих» точках Донбасу, але 17 травня 2016 року загинув на Херсонщині. Похований у с. Студениця Коростишівського району.