Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду…
(Оксана Максимишин-Корабель)
Борушевський Олександр Станіславович народився 06.04.1984 р. у м. Житомирі. Ще коли Олександр був маленьким, батьки переїхали до м. Чуднова. В м. Чуднові хлопець пішов і закінчив Чуднівську ЗОШ № 2 І-ІІІ ст. Ріс звичайною дитиною. Саме у шкільні роки у хлопця виявилася жага до спорту – бокс, баскетбол та футбол, які були найулюбленішим хобі Олександра навіть у дорослому віці. Також дуже полюбляв читати і ніколи не випускав книгу із рук. Після закінчення школи вступив до Житомирського ВПУ-17, де здобув кваліфікацію «електромонтера станційного устаткування телефонного зв’язку». Після закінчення училища була строкова служба в армії, направлений був до Черкаської області м. Ушомир. Повернувшись додому, хлопець чітко вирішив пов’язати своє життя з армією і тому відразу підписав контракт у Чуднівській в\ч А1979 на посаду командира телефонного відділення секретного зв’язку. До роботи ставився дуже відповідально, через що мав авторитет та повагу серед колег. Постійно працював над підвищенням своїх теоретичних та практичних знань. Був самокритичним, добрим, чуйним та завжди з усмішкою на устах.
«З першого дня знайомства з Олександром, – розповідає дружина Оксана, я зрозуміла, що ми будемо разом, оскільки раніше я таких людей не зустрічала. Через два роки нашого знайомства ми одружилися, весь вільний час ми проводили разом. Дуже любили разом з друзями виїжджати на природу, пікніки, де можна було б «поганяти» футбол. Вісім довгих років, згадує дружина, ми просили у Бога, щоб дав шанс стати нам батьками. І коли ми дізнались, що у нас буде донечка, нашому щастю не було меж. Взявши вперше нашу донечку на руки, він промовив: «Ти моя радість та гордість». Саме тому, не задумуючись, ми назвали наше янголятко Олександрою.
Але щастя тривало не довго…У липні 2015 року Олександра перевели до міста Сум, а саме направили до 58 окремої мотопіхотної бригади Збройних Сил України. І, починаючи з липня 2015 року, він перебував в зоні проведення АТО. Олександр довго не наважувався говорити рідним правду про те, де він знаходився, але завжди говорив, що ховатися не буде. Старший лейтенант Олександр Станіславович Борушевський (позивний "Поляк") був відважним бійцем і надійним товаришем, котрий не раз рятував від смерті своїх бойових побратимів.
Захищаючи Батьківщину, не бачив, як зростає його донечка, перших кроків, зубчиків та не чув першого слова «тато». Він так і не встиг натішитися своїм довгоочікуваним чудом….
Загинув 1 липня 2016 року поблизу населеного пункту Верхньоторецьке Донецької області, потрапивши в бою під ворожий обстріл, у результаті чого отримав важке осколкове поранення, яке виявилось несумісним з життям.
За виявлений героїзм Олександра нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Герої не вмирають!
