Офіційний веб-сайт Житомирської міської ради
Забуяє весна,
Запахучиться сад білим цвітом,
В обмілілу ріку
Принесе життєдайних напоїв.
Задзвенять срібні дзвони
Звитяги і слави над світом
І у маках розквітнуть
Серця українських героїв.
Ніна Трало
Сілко Артур Олегович народився 24 травня 1988 року у м. Харкові у родині військовослужбовця. Через сімейні обставини у дитинстві певний час проживав у Житомирі у бабусі і дідуся. Хлопчик ріс допитливим, цікавився всім, що відбувалося навколо нього: рано і самостійно навчився читати, намагався допомагати всім і у всьому, вмів гарно спілкуватися з однолітками. Рідні згадують, що у Артура було багато друзів та приятелів, бо він був душею компанії: завжди усміхнений, завжди у доброму гуморі, легкий на підйом. «Промінчиком сонечка» називали онука за його усмішку бабусі. Артур дуже любив свою родину, гордився батьком-військовим та його професійними досягненнями, ніколи не ображав та дослухався до старшого покоління. Після школи хлопець закінчив коледж харчових технологій за спеціальністю «кухар», був призваний до лав української армії, потрапив у Житомирську 95-ту окрему аеромобільну бригаду, пізніше був направлений до Львова. Після служби Артур повернувся до Житомира і працював у закладах харчової промисловості, торговим агентом продуктової мережі. Близькі та рідні відмічали надзвичайну любов Артура до міста Житомира, у цьому місті відбулася зустріч із коханням, створилася сім’я, і в любові народилася донечка.
Коли почалися трагічні для країни події на сході, Артур не зміг залишитися осторонь. «Хто, як не я?» – запитував він матір, яка пробувала заперечити бажання сина, намагаючись уберегти його. А син нагадав, що його прадіди і діди, і батько давали присягу на вірність Батьківщині, і захистити її зараз - це його обов’язок. І вже з березня 2014 року Артур – солдат-контрактник другого батальйону 95-ій окремій аеромобільній бригади. Служив оператором-навідником великокаліберного кулемета – основної вогневої одиниці БТРів. Однополчани підтверджують, що хлопець був гарним оператором, непогано стріляв, ніколи не ховався і не відмовлявся від бойових виходів. Отримав від вдячних жителів міста Краматорськ нагрудний знак «За оборону аеропорту».
6 жовтня 2014 року під час оборони Донецького аеропорту під горезвісним селом Піски тривав мінометний обстріл позицій української армії. Потрібна була допомога, щоб відбити атаку ворога. Зведений підрозділ вирушив у саме пекло. Сілко Артур Олегович загинув від розривних осколків міни системи «Град».
Артур Олегович 9 жовтня 2014 року похований на Смолянському військовому кладовищі міста Житомир. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Герої не вмирають!