Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю.
I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
(Оксана Максимишин-Корабель)
Народився і зростав Олександр в багатодітній родині. Виховувалися діти лише мамою Тетяною Леонідівною, тому змалечку розуміли усі тонкощі життя. Зі слів мами, Саша був головним її помічником, як по господарству, так і по дому та завжди тішив її своїми справами та поведінкою. На нього завжди можна було покластися. Навчався та закінчив Горбулівську ЗОШ І-ІІІст. Черняхівського району Житомирської області. Протягом шкільних років хлопець виявив свої найкращі якості – дружелюбність, ввічливість, порядність та героїзм. Ще підлітком Олександр врятував життя ровеснику надавши кваліфіковану першу медичну допомогу. Після школи - строкова служба у Збройних силах України, 169-й навчальний центр «Десна». Після служби хлопець почав здобувати професію газоелектрозварювальника у Головинському вищому професійному училищі нерудних металів. Працював за фахом на Лезниківському кар’єрі. Дуже любив грати футбол і навіть, будучи дорослим та маючи сім’ю, не залишав цього хобі.
У 2011 році Олександр зустрів свою другу половинку – дружину Наталію, яка подарувала йому сенс усього життя – донечку Злату, яку любив понад усе на світі. Зі слів дружини, він був хорошим чоловіком і найкращим батьком, спокійним, з хорошим почуттям гумору.
У березні 2014 року Олександру прийшла повістка про мобілізацію і з червня він вже перебував у зоні АТО. Олександр Павлюк, як згадують побратими, був сміливим і хоробрим,справжнім патріотом та ніколи не скаржився на обставини. Завжди носив із собою, біля серця, прапор України.
Загинув 2 листопада 2014 року, коли екіпаж Олександра, доставляючи продовольчі та військові запаси на позиції наших армійців, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду поблизу с. Дмитрівка Новоайдарівського району Луганської області.
Після загибелі Олександра, сім’я переїхала на постійне місце проживання до м. Житомира.
Уже шість років, як татка немає, але спогади про пригоди з ним у пам’яті донечки спливають і досі….
Герої не вмирають!
