Петро Тадейович Михайлюк народився 21 липня 1974 року в селі Гологори Золочівського району Львівської області у багатодітній сім'ї.
Закінчивши сільську школу, навчався у Львівському ПТУ №52, після якого був призваний на строкову службу, яку проходив у м. Житомирі з 1992 по 1994 роки. Одружився з дівчиною, з якою познайомився під час проходження строкової. Народилась донечка, але шлюб невдовзі розпався, хоча зі своєю дитиною Петро Тадейович завжди тримав зв'язок та підтримував родинні стосунки.
У 1997 році він закінчив 343-тю школу прапорщиків при Прикарпатському військовому окрузі. А далі почалася його військова кар'єра, упродовж якої він обіймав безліч посад, на кожній з яких зарекомендовував себе з найкращого боку.
Його служба в армії багатогранна: розпочав командиром танкового взводу 274-го механізованого полку 24-ї механізованої дивізії, потім обіймав посади командира автомобільного взводу роти тилового забезпечення, командира бронетанкового ремонтного взводу, старшини роти, старшини механізованого батальйону 282-го танкового полку, старшини танкової роти, старшини центру радіо та супутникового вузла зв'язку 93-го окремого полку зв'язку, старшини центру каналоутворювальних систем вузла зв'язку, начальника складу роти матеріального забезпечення.
Це далеко не повний перелік обов’язків, які йому доводилось виконувати під час служби. І він усе виконував бездоганно упродовж багатьох років. Потім на Схід завітали біль, смерть та реактивні системи залпового вогню.
Петра Тадейовича призвали під час третьої хвилі мобілізації, влітку 2014-го року. Спочатку його доправили до Яворівського полігону, де одразу призначили старшиною. Вже тоді повною мірою виявились його гарні риси: він піклувався про підлеглих, як про своїх дітей, намагався допомогти усім, хто цього потребував, категорично не вживав алкоголь, ділився з хлопцями останнім.
Перша хвиля мобілізації була надзвичайно складною, але Старшина (так його з великою повагою називали хлопці) зміг втримати рівновагу в тому буремному вирі з різних людей з різними долями і цілями. Це було надто важко, але він упорався, не втрачаючи при цьому відчуття справедливості та підтримуючи лад.
У вересні 2014-го відбулася перша ротація на Схід у район селища Побєда, якраз після того, як село обстріляли "Смерчами" з території Росії. У той час Петро Тадейович обіймав посаду сержанта з матеріального забезпечення 2-ї гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного артилерійського дивізіону 80-ї окремої аеромобільної бригади, яка згодом стала десантно-штурмовою.
Потім, у 2015 році, бригаду вивели на полігон Широкий Лан. Петро ані на мить не припиняв хвилюватися за свій підрозділ, їздив на своїй автівці по селах з бочкою для води, діставав для хлопців цигарки. Він дуже полюбляв файну заварну каву: неодноразово хлопці ласували цим напоєм, звареним руками дбайливого Старшини.
Після демобілізації він одразу підписав зі ЗСУ новий контракт.
І знову служба: прапорщик, головний сержант 2-ї гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Старшина зарекомендував себе справжнім професіоналом, відданим своїй справі. Він завжди прагнув до нових знань, дуже активно брав участь у заходах, спрямованих на підвищення кваліфікації. Ніколи не порушував військову дисципліну й не дозволяв цього робити іншим, легко знаходив спільну мову з побратимами, був надійним товаришем і другом, готовим надати допомогу в скрутній ситуації.
Він просто був настільки гарною людиною, наскільки це взагалі можливо.
Смерть знайшла Петра 22 грудня 2017 року, в районі селища Старий Айдар Станично-Луганського району Луганської області. Він дістав смертельне поранення під час артилерійського обстрілу наших позицій.
Похований 25 грудня у рідному селі Гологори Золочівського району, Львівської області.. У нього залишились мати, троє братів, сестра та донька. Донька Героя на даний час проживає у м. Житомир.
Герої не вмирають!
