Офіційний веб-сайт Житомирської міської ради

26 січня - День пам’яті Героя Михайла Рачка

26.01.2021
26 січня  - День пам’яті Героя Михайла Рачка

                           Буде літо цвісти, буде літо цвісти,

Інші будуть любити й співати...

А про них лише пам'ять навіки жива,

Із боїв не вертають солдати

               (Оксана Максимишин-Корабель)

 

        

 

Головний сержант Рачок Михайло Петрович народився 4 жовтня 1984 року в с. Лозова Хмільницького району Вінницької області.

«Це один із тих військовослужбовців, які не ховалися за довідкою про стан здоров'я, за сімейними обставинами, а йшли в бій, ішли боронити наші кордони. Він був справжнім воїном. Дуже прикро, що нас покидають такі люди», - так розказували про Михайла Петровича Рачка друзі та товариші по службі.

Михайло - наймолодший син у багатодітній родині сіль­ських учителів, усім серцем любив своє рідне село, із задо­воленням господарював на землі, планував стати фермером та мріяв завести коней, яких обожнював з дитинства. Але за випадком долі став військовим, і плани про власну справу на малій батьківщині та будинок для своєї сім'ї на рідній Ві­нниччині віддалилися.

 До листопада 2013 року служив у Житомирському вій­ськовому інституті, залишившись там після проходження строкової служби. Друзі та колеги по інституту згадують: «Михайло був дуже привітним, життєрадісним, любив життя, охоче спілкувався з друзями, з дружиною Вітою у них було велике кохання».

Незадовго до буремних подій на сході України військо­вослужбовець перевівся на службу у 95-у окрему аеромобільну бригаду Високомобільних десантних військ Збройних сил України. Коли ж розпочалися військові дії, головний сержант окремої роти радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту Михайло Рачок у складі бригади серед перших став на захисті кордонів країни. Спокійний та доброзичливий сер­жант швидко завоював авторитет не лише серед товаришів, бійців, а й серед місцевих мешканців, які до нього часто звер­талися за допомогою.

За весь час перебування в зоні АТО Михайло кілька разів приїздив у короткі відпустки додому, де його чекали рідні та кохана дружина, і обов'язково повертався туди, де був потрі­бен Батьківщині. Про війну говорив мало та неохоче, не хотів хвилювати дорогих йому людей. Дружина Михайла на почат­ку січня 2015 року сама поїхала до чоловіка у м. Слов'янськ, щоб підтримати його. Багато говорили про життя після війни, про власний куточок, про те, як на 60-річчі матері Михайло обов'язково заспіває для неї пісню «Про рушник». Це була їхня остання зустріч.

«Михайло Рачок з тих людей, які, коли постало питання про вивезення поранених, не думають про те, що можуть за­гинути, а намагаються якнайшвидше виконати завдання і визволити поранених побратимів», - говорили про нього бо­йові друзі.      

26 січня 2015 року головний сержант Михайло Петрович Рачок загинув під час евакуації поранених бійців з поля бою в районі с. Спартак Ясинуватського району Донецької області поблизу Донецького аеропорту. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Герої не вмирають!