Офіційний веб-сайт Житомирської міської ради
Народився Олександр у родині військового і змалечку був оточений специфічною атмосферою життя військових. Звичайно, що прикладом для наслідування був батько Олександр Володимирович, але у хлопчика був ще один взірець – його хрещений, який був не просто військовим, а десантником.
Дух захоплювало у Сашка, коли він слухав історії з життя десантників, дуже хотів стати таким же сильним, рішучим, навчитися володіти бойовими прийомами, знати все про ці війська. Батькам син у дитинстві запам’ятався кучерявим непосидючим хлопчиком з життєвим кредо «Хочу все знати!», з його любов’ю до водної стихії - він обожнював воду всюди, як згадує батько, уже у 6 років впевнено плавав. Шкільні роки запам’яталися тим, що у Сашка через його незвичайну зовнішність - розкішну шевелюру, було прізвисько «Лев» і з’явилося нове захоплення - література, особливо класична. Часто цитував поетів, особливо улюбленого Єсеніна... Це захоплення залишилося на все життя.
Після закінчення Миропільської загальноосвітньої школи №2 Олександр вирішив опанувати професію кухаря-кондитера і вступив до Житомирського професійного ліцею харчових технологій. Там розкрився його організаторський та акторський таланти: навколо кмітливого та веселого хлопця все вирувало, без нього не відбувся жодний КВК, брав участь у всіх загальних заходах ліцею. Йому подобалася обрана професія, але дитяча мрія про десант не давала спокою. Реалізувати її допомогла строкова служба в армії, після якої Олександр залишився контрактником в омріяній 95-й окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних сил України.
Склалося і сімейне життя. Для дружини Тетяни її Саша був більше, ніж чоловік, біля нього вона почувала себе справжньою жінкою, завжди захищеною, його дружня підтримка додавала упевненості у власних силах і можливостях. Подружжя намагалося всюди бути разом, домашні справи ділилися на двох, вранці з дому на роботу жодного разу вони не вийшли порізно.
З перших днів антитерористичної операції Олександр перебував у зоні військових дій. Отримавши поранення восени 2014 року, мав можливість більше не повертатися на війну, але не зміг залишитися вдома, розуміючи, що його місце там, біля побратимів, на передовій. Тому після лікування повернувся у рідну військову частину. А згодом був Донецький аеропорт. Саме у тому пеклі 20 січня 2015 року у бою з російськими збройними формуваннями, героїчно захищаючи незалежність своєї держави, загинув старший солдат Олександр Олександрович Атаманчук.
Обірвалося ще одне молоде, сповнене надій і сподівань, життя.
Довідково:
Дата народження: 22 червня 1990 р.
Місце народження: смт. Миропіль
Романівського р-ну Житомирської обл.
Нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)