Офіційний веб-сайт Житомирської міської ради

16 травня - День пам'яті учасника АТО Дмитра Рудя

16.05.2019
16 травня - День пам'яті учасника АТО Дмитра Рудя

Дмитро ріс сиротою, з трьох років його виховували бабуся Людмила Володимирівна з дідусем Дмитром Олексійовичем. Зростав хлопчик у любові до рідних і Бога. З самого раннього дитинства з дідусем ходив до Михайлівського собору, а з дев’яти років постійно відвідував недільну школу при церкві. Був набожним, бабуся згадує, що їй ніколи не було соромно за вчинки онука.

Навчався Дмитро в Житомирський загальноосвітній школі №20. Вчителі та однокласники поважали хлопця за його чесність, порядність і добре серце. Завжди охайно одягнений, акуратний, він був взірцем для інших, згуртовував біля себе весь клас. Вчився добре, улюбленим предметом була математика. Дуже гарно малював, мріяв стати художником. Бабуся Людмила Володимирівна зберігає його малюнки. Тематика його малюнків яскраво відображає любов до рідного краю, до Батьківщини. Хлопець був справжнім патріотом. Це й не дивно, що у десятому класі він вступив до лав руху «Азов», підтримував Революцію Гідності.

Стрункий, красивий, фізично розвинений. юнак любив спорт, особливо футбол.

Після закінчення школи Дмитро вступив до Житомирського автомобільного коледжу Національного транспортного університету. Був одним із найкращих студентів, але після другого курсу добровільно пішов  до армії на захист рідної України.

У 2016р. був направлений на два місяці у військовий учбовий  центр     «Десна», після нього потрапив до 503 Окремого батальйону морської піхоти десантно-штурмової роти, де і проходив військову службу за контрактом.

Дуже любив службу, слово «побратим» було для нього святим. У Дмитра була можливість навчатися у Львівський військовій академії, але він відмовився, бо поспішав на передову, до побратимів, бо. як він вважав,  саме там він потрібен. А там було справжнє пекло. Дуже важкою і небезпечною була та служба на передовій: цілодобові обстріли, втрати друзів, небезпека повсюди. На війні швидко дорослішають і стають справжніми чоловіками. Таким і став Дмитро Рудь з позивним «Ведмідь».

…Горіло поле, підпалене сепаратистами, але хлопець не злякався, а першим кинувся його гасити, рятуючи бійців. Вогнем обпечені руки, ноги, все тіло, та він відмовився від госпіталізації, щоб бути поруч з друзями до кінця.

Ще  рани не встигли загоїтися на ньому, коли 16 травня 2018року під н.п. Водяне  Донецької області під час виконання бойового завдання смертю хоробрих загинув морпіх Рудь Дмитро. Перестало битися велике любляче  серце справжнього Чоловіка, захисника так любимої ним України.

Вічна пам'ять тобі, Дмитре. Пам’ятають і плачуть по тобі не тільки рідні дідусь, бабуся і сестричка, а й всі вчителі і друзі, вся Україна.

Шумить молодим зеленим листям дубок, який посадили на честь Дмитра…

"За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України" Дмитро Сергійович Рудь  нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

Довідково:

Дата народження: 23.01.1998 р.

 Місце народження: м. Житомир

Нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня(посмертно)