16 червня - День пам'яті Героя Олександра Голяченка

Мамочко, вибач за чорну хустину

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я люблю.

I люблю Україну

Вона, як і ти, була в мене одна.

 (Оксана Максимишин-Корабель)

 

Олександр Голяченко народився 03 травня 1992 року у селі Славів на Житомирщині у сім’ї простих трударів. Серед трьох дітей Сашко був наймолодшим. Захоплювався спортом, грав у футбол, закінчив Селянщинський спортивний ліцей, відслужив строкову службу у 95-й аеромобільній бригаді, здобув фах водія. Олександр хотів стати моряком, навчався в Одеській морській школі. По тому їздив на заробітки, щоб мати змогу продовжити навчання у вищому навчальному закладі.

11 березня 2014 року був мобілізований як спеціаліст на посаду водія БТР-80.

13 червня 2014 року військова колона мала евакуювати підбитий гелікоптер. Їхали повільно, бо везли техніку — старий підйомний кран і тягач. Близько 15:00 колона потрапила під обстріл поблизу села Хрестище, за півтора кілометра від Слов'янська. БТР, який йшов першим, терористи із засідки підбили з протитанкового гранатомета. Олександр скерував БТР убік, що дало можливість іншій частині колони успішно проскочити засідку. Коли БТР в'їхав у лісосмугу і зупинився, вся кабіна вже була охоплена полум'ям, на бійцях горів одяг, Саша дістав опіки 80% тіла, й вогнепальне осколкове поранення лівого плеча та передпліччя. Пораненого солдата відразу доправили на лікування у Харків, де він був переведений до опікового центру 4-ї клінічної центральної лікарні міста Харків.

На третій день о 7:40 він помер від опіків і поранень у лікарні. Ціною власного життя солдат Голяченко вивів з-під обстрілу екіпаж БТРа і врятував життя побратимів.

 Залишились батьки і дві старші сестри.

Герої  не вмирають!