«Ти не страждай, матусю, я прошу,
Моя подруженька надійна,
Живи на цьому світі без плачу,
Мені тут затишно й спокійно…»
(Наталія Коростильова)
Стриженко Артем Олегович народився 28.10.1993 року в м.Сватово Луганської обл. На початку 2000 років сім’я Артема Стриженка переїхала до Житомира з містечка Сватово Луганської області. «…Хто ж знав, що там, де народився, там зустріне його смерть», – говорить крізь сльози мама Героя.
У дитинстві Артем був непосидючою дитиною. Неможливо було встигнути за ним: мить – і він вже далеко від того місця, де був тільки що. Але мама швидко знаходила сина, бо голосом хлопченя імітував машину – не бігав, а їхав. Улюбленими іграшками були автомобілі та інша техніка, хлопчик легко міг розібрати та зібрати будь-яку машинку. Це захоплення передалося сину від батька, який все життя мав справу з автомобілями. А як він умів фантазувати! То ж не дивно, що пізніше, коли навчився читати, став шанувальником Гаррі Поттера та перечитав усі його пригоди. Шкільні роки у Житомирському ліцеї № 25 запам’яталися рідним відповідальним ставленням хлопця до навчання, він не обтяжував батьків клопотами виховання, сам із розумінням намагався ставитися до шкільних обов’язків, хоча, як згадує вчителька, Артем був надзвичайно жвавою дитиною і вимагав багато уваги до себе. Але ображатися на нього було неможливо через його щирість та безпосередність. Завдяки цим рисам характеру Артем по життю мав гарних друзів.
Після школи обрав навчання у Житомирському коледжі бізнесу і права, а далі розпочалася строкова служба у Збройних Силах України. Артем мав проходити службу у місті Василькові, але він виявив бажання служити у 95-й окремій аеромобільній бригаді, де колись розпочав військову службу його батько. Так у житті хлопця реалізувалася мрія служити там, де служив батько і займатися найулюбленішою справою – автотехнікою. Залишилися ще мрії про гарну сім’ю, дітей та життя у мирі та добрі.
Але все зруйнувала сувора реальність – на українську землю прийшла війна, і вже з квітня 2014 року у складі 95-ої Житомирської окремої аеромобільної бригади Артем бере участь у військових діях на сході країни. І там стають у нагоді його вміння та досвід ремонтування техніки. Він на постійному зв’язку з батьком, який у будь-яких умовах, у будь-який час готовий надати допомогу синові порадою, як краще та швидше полагодити механізм. Так і воювали: син із зброєю в руках, батько поруч із порадою і благословенням.
21 липня 2014 року у складі штурмової групи зі знищення бойовиків під час виконання бойового завдання двадцятиоднорічний солдат Артем Олегович Стриженко, захищаючи рідну землю, загинув під містом Лисичанськ Луганської області.
Залишилися нездійсненими мрії, залишилися рідні, близькі, друзі…щоб жити у мирі та добрі… І пам’ятати…
За виявлений героїзм Артура нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Герої не вмирають!
