Море... Воно бавило Віктора з раннього дитинства. Стати моряком, піти по слідах прадідів - його найзаповітніша мрія.
Віктор ріс розумним, талановитим і слухняним сином. «Мене часто викликали до школи, - згадує мама Розалія Віцентіївна, - але жодного разу не для зауважень - лише, щоб отримати подяку за сина чи похвальний лист».
У дитинстві в нього було два захоплення - фото і техніка. Взагалі, у Віті були золоті руки: за що б не взявся, усе вдавалося.
Мрія - мрією, але не пов’язав своє життя Віктор з морем, хоч і закінчив «морехідку», ходив у плавання. Та не зміг без коханої дружини, рідних синочків Анатолія та Ярослава, своєї України.
Дружина Ольга Василівна зі сльозами на очах згадує: «Я втратила крила, найголовнішу опору у своєму житті. Світ нашої любові по вінця був наповнений радістю, щастям, благополуччям. У сім’ї завжди панували кохання, взаєморозуміння, взаємопідтримка».
«Такого господаря, майстра та сім’янина, як Віктор, - говорять сусіди, - важко знайти у всій окрузі.»
Він любив життя, своїм синочкам передавав ази майстерності, таємниці гарного господарювання і любов... найперше, любов до рідної землі.
Сім'я, родина для Віктора були найсвятішою цінністю, то ж намагався уберегти найдорожчих людей від будь-якої неприємності, будь-яких негараздів. Не сказавши родині жодного слова, Віктор Анатолійович просто пішов захищати Україну. Його останні слова «хто, якщо не я?» назавжди закарбувалися у пам'яті дружини.
Воював Віктор у складі батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Артемівськ».
Загинув Віктор Анатолійович Лаговський 13 лютого 2015 року під час виконання бойового завдання - виводив з населеного пункту Октябрське в районі м. Дебальцеве Донецької області поранених 40-ї бригади. До квітня 2015р. його вважали безвісти пропалим. Лише у квітні був упізнаний за результатами експертизи ДНК.
Загинув Герой, рятуючи життя іншим. захищаючи рідну Україну.
Герої не вмирають!
Довідково:
Дата народження: 30.07.1964р.
Місце народження: с. Чміль Ємільчинського р-ну, Житомирської обл.
Нагороди: орден «За мужність»
ІІІ ступеня (посмертно)