Офіційний веб-сайт Житомирської міської ради
Вони знаходять друзів, вчаться чомусь новому, спілкуються і просто радіють…
«Надія є, надія є… Чух-чух! Ту-ту!», - скандують дітки з інвалідністю, їхні батьки та волонтери, рухаючись потягом до станцій.
Ми – у БФ «Місія в Україну». Сьогодні тут другий день табору для дітей з інвалідністю та їхніх батьків. Зараз тут 40 підопічних фонду. За дві зміни в таборі відпочине 80 вихованців разом зі своїми батьками, з них 10% вимушених переселенців.
З 2002 року фонд організовує табори для родин з дітьми з інвалідністю, з-поміж яких багато діток з комплексними порушеннями розвитку.
Віта Жолобайло – мама 13-річного Іллі. У її сина рідкісне захворювання – синдром Рубінштейна-Тейбі. З таким діагнозом у Житомирі є тільки дві дитини. Пані Віта каже: в таборі вони із сином відволікаються від буденності, від повітряних тривог, живуть і тішаться миттю.
«Ми в таборі вже втретє, а в Місії, точніше Місія з нами – 11 років. Тут із сином знайшли віддушину, розумову, духовну підтримку. Я вже не запитую себе:чому я ?за що мені це? Знаю, що маю виконати місію на цій землі – виховати свого золотого хлопчика», - ділиться пані Віта.
12-річна Христинка так чекала табірних днів, що допізна не могла заснути. У дівчинки – ДЦП. Її мама Тетяна розповідає: «В таборі ми вже не вперше, і Христинка добре знає, що тут зустріне знайомих діток та вихователів, будуть ігри. Їй подобається виходити в соціум та спілкуватися». Мама каже, бачить, як у таборі донечка змінюється позитивно в емоційному плані.
«Не бійся. Ти не самотній», «Ти не один. Нічого не бійся», «Кожен важливий. Не бійся», – упродовж п’яти днів табору вихованці щодня промовлятимуть ці слова. Поруч із ними волонтери, які пройшли спеціалізоване навчання або мають спеціальну освіту. Ксенія – одна із них. Вже 8 років вона волонтерить у Місії. До цього її спонукає бажання бути корисною для дітей з інвалідністю. «Вони емоційно щирі, відверті та заряджають на позитив. Я ж хочу показати їм, що вони не одні і що, окрім їхніх батьків, є ще люди, які їх люблять і турбуються про них та мають з ними якісь відносини», - ділиться волонтерка.
Табір табором, але реабілітацію підопічні не пропускають. Заходимо до сенсорної кімнати, де 6-річна Аделінка займається із терапевтом. У дівчинки комплексні порушення розвитку. Сенсорний терапевт проводить заняття з Аделінкою вже 3 роки. «Прогресивні кроки даються важко, через те що дівчинка приймає препарати від епілепсії. Але в Аделінки вже з’явився інтерес до навколишнього середовища, вона вже виконує вказівки», – каже фахівчиня…
А потяг дружби далі рухається до станції «Перекус». Дітки тримають у руках стаканчики з різним наповненням: соломкою, цукерками, пластівцями і т .д. Разом із волонтерами розповідають про свої таланти. Потому висипають все в одну ємність та перемішують. Так дітки діляться своїми особливостями і талантами з іншими. Ілля з мамою – теж за спільним столиком, та хлопчик часто відволікається, а потім міцно обіймає маму.
Наступна зупинка – «Пригоди Петрика», де «пасажири» слухатимуть історію про хлопчика, який загубився…
