Офіційний веб-сайт Житомирської міської ради
На схилі літ він роздавав свої роботи. Всі класичні зліпки віддав у Художню школу ім. В. Шкуринського. Нехай "діти його" (казав про свої твори) оселяються там, де їм належить...
Сьогодні Житомир попрощався із Василем Фещенком - скульптором та народним художником України.
Він пішов із земного життя на 80-му році життя. Та частинка його залишається: пам’ятники Івану Огієнку та Олегу Ольжичу в Житомирі, Тарасу Шевченку в Коростені та Чуднові, роботи в музеях Житомира, Ужгорода, Кропивницького, Львова, Баку, Монтани в Національному музеї образотворчого мистецтва України у Києві.
Народився 29 грудня 1943 року в Чоповичах, де закінчив восьмирічну школу. Потому - скульптурно-прикладне відділення Сімферопольського художнього училища імені Миколи Самокиша. Вищу мистецьку освіту здобув у Київському художньому інституті.
Його наставником був Олександр Ковальов. Свого вчителя Фещенко згадував з особливим трепетом. Розповідаючи життєві історії, пов'язані з ним, називав його "Саничем". Згадував прикрий випадок, коли помер Ковальов: "У його майстерні робіт усяких було... Я за три дні там усе відреставрував, бо майстерня за мною пів року рахувалася. А потім, коли треба вже було ключі віддавати, дзвоню у школи художні та музичні, щоб забрали. Не прийшли... У житті, як виявилося, все набагато простіше, ніж у мистецтві".
У майстерні Фещенка часто звучав "Щедрик" Леонтовича. "Це для натхнення, - казав скульптор. - Леонтович для мене - як Бог. Таких людей я називаю стовпами нації: Огієнка, Фещенка-Чопівського, Леонтовича та ін.. Шкода, що знищувалося тоді все мисляче та те, що повинно бути дороговказом…»
1978 році Василь Фещенко став членом Спілки художників України. У листопаді 1995 - го йому присвоєно почесне звання “Заслужений художник України”, а в 2009- му — “Народний художник України”. У цьому ж році скульптору було присуджено Всеукраїнську премію ім. І. Огієнка.
Він - автор циклу композицій “Прокляття війни, галереї образів визначних діячів: Тараса Шевченка, Миколи Пирогова, Михайла Скорульського, Віктора Косенка, Анатолія Білошицького, Дмитра Шостаковича, Бориса Гмирі, Петра Кукуюка, Лідії Чернишової та інших.
У своїй майстерні Фещенко працював з 1989 року. Саме тут у вмілих руках майстра оживала глина, бронза, мармур та каміння.
Його натруджені руки постійно були у пошуках необхідної форми, і скільки скульптурних творів вони створили за 60- річну практику годі порахувати.
"Я поки живу – щоденно працюю, народжую «своїх дітей». Художник прив’язаний до свого світогляду. Він не може не працювати, бо світовідчуття таке…"
Свій останній спочинок Василь Фещенко знайшов у рідних Чоповичах.